П'єр Кюрі народився в Парижі у родині лікаря Ежена Кюрі та Софі-Клер (Депуллі) Кюрі 15 травня 1859 року. Хлопчик отримав спочатку домашню освіту, проте вже у 16 років йому було присуджено вчений ступінь бакалавра Паризького університету. А вже через два роки - ступінь ліценціата (еквівалентну ступеню магістра) фізичних наук. Разом зі своїм старшим братом Жаком, що працював у мінералогічній лабораторії університету, П'єр протягом чотирьох років проводив дослідженням природи кристалів. Брати Кюрі відкрили явище п'єзоелектрики - появу під дією прикладеної ззовні сили на поверхні деяких кристалів електричних зарядів, а також зворотний ефект. У 1882 році Кюрі був призначений керівником лабораторії нової Муніципальної школи промислової фізики і хімії. З 1890 по 1895 рік П. Кюрі займався вивченням магнітних властивостей речовин при різних температурах. Ним була встановлена залежність між температурою і намагніченістю, що згодом отримала назву закону Кюрі. У 1894 році молодий учений зустрівся з Марією Склодовською, молодою полькою, студенткою з Сорбонни, дівчиною, що вирішила присвятити своє життя науці. Результатом спільної дослідницької діяльності стало те, що у липні 1898 року Кюрі опублікували статтю, у якій повідомлялось про відкриття одного з елементів, названим полонієм на честь батьківщини Марії Склодовської. У грудні подружжя оголосило про відкриття другого елементу, який назвали радієм. Весь цей час Кюрі жили при невеликих статках, а свої відкриття вони здійснили у напівзруйнованому хліві. Впродовж чотирьох років вчені переробили декілька тонн уранової речовини. У вересні 1902 року подружжя Кюрі повідомили про те, що їм вдалося виділити одну десяту грама хлориду радію і визначити атомну масу радію, яка дорівнювала 225. Сіль радію випускала блакитне світло і тепло. Ця фантастична речовина привернула до себе увагу всього світу. Визнання і нагороди прийшли майже одразу. Кюрі спонукали й інших фізиків почати вивчення радіоактивності. Кюрі одні з перших зрозуміли, що радій може застосовуватися і в медицині, при лікуванні пухлинних захворювань. Шведська королівська академія наук присудила подружжю Кюрі половину Нобелівської премії з фізики 1903 року "визнаючи... їхні спільні дослідження явищ радіації, відкритих професором Анрі Беккерелем", з яким вони розділили премію. П'єр Кюрі був удостоєний і інших нагород та почесних звань, зокрема медалі Деві Лондонського королівського товариства (1903) і золотої медалі Маттеуччі Національної Академії наук Італії (1904). У 1905 році його було обрано до Французької академії наук. У жовтні 1904 року П'єр Кюрі був призначений професором фізики Сорбонни, а Марі Кюрі - завідувачкою лабораторією, якою раніше керував її чоловік. На жаль, П'єр Кюрі пішов з життя дуже рано, не встигнувши насолодитися тріумфом і здійснити всі свої задуми. Дощового дня 19 квітня 1906 року він помер внаслідок нещасного випадку, потрапивши під колесо кінного екіпажу. Марія Кюрі успадкувала його кафедру в Сорбонні, де продовжила досліджувати радій. У 1911 році її було удостоєно Нобелівської премії з хімії. У 1923 році Марія опублікувала біографію чоловіка. Старша дочка Кюрі, Ірен (Ірен Жоліо-Кюрі), розділила зі своїм чоловіком Фредеріком Жоліо-Кюрі Нобелівську премію з хімії 1935 року, молодша, Єва, стала концертуючою піаністкою і біографом своєї матері. Окрім свого таланту науковця, П'єр Кюрі був також і доброю та чуйною людиною. Його дружина писала про нього "В мені весь час наростало захоплення його винятковими чеснотами, такими рідкісними, такими піднесеними, що він здавався мені істотою єдиною у своєму роді, далекою від усякої суєтності, усякої дріб'язковості". На фото: видатний французький вчений П'єр Кюрі. Репродукція з фондів УКРІНФОРМу. Дивитись всю рубрику "Карби".